Ода Україні
Я народилась в Україні,
Такій квітучій, чарівній,
Тій, що лелеки ще й понині
Будують дім нехитрий свій.
Тут п’янко пахне рута-м’ята,
Усе буяє і цвіте,
Любисток й мальви біля хати
Й проміння сонця золоте.
Там вранці, ніби в перлах, роси,
Співають солов’ї пісні,
Жита стоять пишноколосі,
І щось шепочуть ячмені.
І аж не віриться, що чути
Десь страшні вибухи гармат.
Ну, як такеє може бути? –
В останній бій іде солдат.
Чому? Чому? Йде брат на брата.
І в чому кожного вина?
Хто може відповідь нам дати,
Чому на Сході йде війна?
І що залишиться? Руїна?
Не буде співів солов’я?
А в чому ж винна Україна,
Ця вічна страдниця моя?
Дай руку, брат, через кордони.
Ми ж українці, ти і я,
Свої напишемо закони,
Щоб чути співи солов’я.
Щоб цвів бузок і пахла м’ята,
Наш прапор гордо майорів.
І щоб ніде й ніколи мати
Не проводжала в бій синів.
До людини
Ми всі отут серед цих декорацій,
Нотацій, амбіцій і федерацій…
Розкидані ми по квартирах, кімнатах,
Та зв’язані всі товстелезним канатом.
Тенета сплели нас усіх воєдино,
Не спи, чуєш, прокинься, людино!
Чи бачиш, що ти у своєму полоні?
Йди далі, до неба здійнявши долоні.
Живи і твори собі тільки на благо,
Вгамовуй лише особистую спрагу.
Бо все, що є в тебе , - це, власне, лиш ти.
Упевнено йди до своєї мети.
Таня Корнійчук
На допомогу учням, які вивчають хайку
(Хайку – це стиль класичних ліричних японських віршів).
***
Сакура – вишня,
Вона моя надія.
Їду в Йосіно.
***
Сонце сходить там
І океан прекрасний.
У цьому – щастя.
***
Країна – мрія.
Мрію і я про неї,
Вивчу японську!
***
Бережімо сад,
Квіти, дерева, небо.
Більше не треба!
***
Куплю кімоно.
Змагатимусь на татамі
Й перемагати.
***
З’їли всі суші,
Які вони смачненькі!
Треба нам риби.
Крістіна Іщенко
Так уже складається, що життя вчителя поза уроком залишається маленькою таємницею. Але ж при тому педагог – така ж людина, як і інші – зі своїми захопленнями, спогадами, зі своїм дитинством і своїми життєвими цінностями. Та чи часто ми намагаємося зазирнути у «закулісне» життя наших наставників, стараючись зрозуміти їх так, як хочемо розуміння себе, улюблених, з їхнього боку?.. Втім, виправитися – ніколи не пізно. Тож який він – вчитель поза школою? Чим живе після уроку? Ці міні-інтервю – для вас, друзі – вважаємо, що вони допоможуть краще зрозуміти життя наших вчителів та розкриють ширше їхні особистісні якості.
– Ким Ви мріяли стати у дитинстві ?
– В дитинстві я мріяв стати військовим. Мабуть, як і більшість хлопців у той час. Нашою улюбленою грою була "войнушка". До речі, це була не тільки мрія: я тричі вступав у військове училище. Після закінчення педагогічного училища з 30 чоловік – а було 26 хлопців – 16 вступили до військового училища... Але я не закінчив його. Першого разу не пройшов медичного огляду, другого –були неправильно оформлені документи. Втретє теж не склалося. Принаймні я не шкодую: значить, так було треба.
– Чому Ви вирішили стати педагогом ?
– Моя мама – теж педагог. Я можу вважати, що народився і виріс поблизу школи і з нею пов'язував усе своє життя. Просто всі ці дитячі навички, дитячі враження – вони найважливіші для людини. Вони стають поштовхом для подальшого вибору професії. Дуже важливо саме змалечку мати гарні враження про різні сторони життя.
– Як Ви навчалися у школі і який предмет був Вашим улюбленим?
– Вчився в школі я добре, бо не хотілось підвести маму. Як і зараз, люблю історію і креслення. Подобалось проектувати фігури. Але ж, звичайно, багато чого залежить від вчителя.
– Чи прогулювали Ви уроки в школі ?
– Так. Одного разу ми пішли по гриби. Для інших моя присутність гарантувала якийсь спокій, але отримали потім всі однаково…
– Ви багато працюєте. Чи буває у Вас вільний час і як Ви його проводите ?
– Вільного часу мало. Я стараюсь змінювати діяльність. Це і є відпочинком.
– Якими Ви бачите учнів гімназії?
– Мені б дуже хотілось, щоб у них було більше свідомості і розуміння того, що вони мають можливість отримати неоціненний скарб – знання.
Розмовляла Анастасія БОЙЧУК.
– Вікторіє Вікторівно, як довго Ви працюєте в гімназії?
– Восьмий рік.
– Якими були Ваші враження від першого року в школі?
– Чудовими! Мені цікаво працювати в школі.
– Чи хотіли б Ви стати учнем на тиждень?
– Так, хотіла б. Адже тоді значно менше відповідальності, аніж у дорослому житті.
– "На роботу – як на свято". Чи характерно це для Вас?
– Так, звичайно! Я спілкуюся з учнями, і це наповнює мене позитивом.
Розмовляла Анна НАЗАРЧУК.
– Чому Ви вирішили стати вчителем?
– Я відчув поклик душі та жагу до знань. Завжди мріяв стати вчителем, щоб діти дивилися на мене з надією та бажанням отримати нові знання. Саме тому і став на нелегкий шлях – адже саме він веде до перемог та успіхів.
– Чи хотіли б Ви хоча б на тиждень стати учнем?
– Щоб відчути атмосферу молодості та юності, безумовно – так, хотів би. Але – лише на тиждень, не більше. Тому що потім підуть оцінки…
– Чи мали Ви вищу посаду, аніж та, яку займаєте зараз?
Так, я був упродовж двох років директором Суслівської школи. Мені зробили пропозицію, від якої я не міг відмовитися. Тому вирішив спробувати свої сили. (Під час нашого інтерв'ю до розмови долучилася Наталія Олександрівна – вчителька історії. Вона зауважила, що її знайома нещодавно згадувала Володимира Миколайовича як хорошого та працьовитого вчителя).
Розмовляла Вікторія СРЕБНЮК.
– Наталю Миколаївно, чи давно Ви працюєте в нашій школі та чим саме вона є для Вас особливою? Що приваблює Вас у ній?
– Я працюю в гімназії з дня її заснування, з 1991 року. Сама я – випускниця першої школи, а після закінчення вузу працювала у школі №6. Чесно кажучи, спочатку не наважувалася йти працювати до рідної школи. Проте, пропрацювавши 16 років у 6-тій школі, я пішла працювати в гімназію. Тоді якраз Світлана Максимівна, перший директор нашої школи, добирала колектив вчителів для майбутньої школи.
– Чи подобається Вам проводити уроки? Можливо, Ви знаєте секрет: що саме необхідно учням для полегшеного засвоєння матеріалу?
– Звичайно, я від душі люблю проводити уроки та йду на них із задоволенням. Дуже люблю дітей. Так як я є вчителем зарубіжної літератури, то, щоб заохочувати дітей до прочитання творів, я і сама повинна добре знати зміст. Учнів необхідно захоплювати цікавими моментами, щоб їм було цікаво і хотілося самостійно прочитати книжку. Я вважаю, що якщо вчитель любить свій предмет та вкладає у нього душу, то любитимуть його і діти.
– А які заняття поза школою Ви полюбляєте? Можливо, Ви віддаєте перевагу проведенню вечора за цікавою книгою, чи залюбки куховарите? Цікаво було б дізнатись про Ваше хобі.
– Поза школою, у вільний час, люблю читати багато цікавих книжок. Також часто маю роботу з джерелами інформації. Обожнюю подорожувати світом, мандрувати. Завдяки асоціації "Відродження гімназії" вдалося об"їздити майже всю Україну, адже брала участь у всіх її конференціях. Люблю природу. З нетерпінням чекаю літа, щоб знову мати змогу насолоджуватись відпочинком там.
– Можливо, Ви захоплюєтеся вирощуванням рослин, овочів? Доглядаєте власний садочок?
– Так, мені подобається вирощувати домашні квіти, овочі. Взагалі, ні для кого не секрет, що робота на землі зараз дуже цінується…
– Які моральні якості людини Ви цінуєте найбільше?
– Над усе я ціную в людях доброту, чесність, порядність та повагу.
– А що б Ви хотіли побажати нашій школі напередодні її Дня народження? Можливо, є якісь плани щось змінювати?
– Перш за все хочу побажати школі залишатися «номером 1» не тільки за нумерацією, а і у своєму загальному значенні: в культурі, сучасності, європейському вимірі. Щоб випускники поширювали все більше досягнень. Хочеться мати також спортивні перемоги і надалі. Адже гімназія уособлює в собі не лише навчання, а і спартакіади, конкурси різного напряму. Також бажаю їй тримати свою планку на міському рівні. Приємно, що в гімназії все робиться свідомо, без зайвого примусу. Вважаю, що всі справи, які робляться з розумом, мають сенс. А наша школа завжди базувалася саме на такому принципі. Взагалі, хочеться, щоб гімназія дотримувалася свого девізу: "Проголошуємо життя на принципах Справедливості, Добра, Миру, Краси, Гармонії, Творіння".
Наталя Миколаївна розповіла також, що декілька років тому у гімназії працювала газета "Неон", яку створювала вчителька української мови Валентина Федорівна з учнями. Також «по секрету» нам стало відомо, що розробляється гімназійний музей до ювілею школи – її двадцятип’ятиріччя – разом з директором музею родини Косачів. Тож з нетерпінням чекаємо відкриття і вітаємо рідну гімназію з її 24-тим Днем народження!
Розмовляла Юлія РУДНИЦЬКА.
(Далі буде)