І для нас, для однокласників, уся планета - цілий клас

Незабутні шкільні роки. Це і перша вчителька, і дитячі ранки, і перше кохання. А ще – останній дзвінок, випускний вечір. І розлітаються, мов ластів’ята, випускники: хто навчатися, хто працювати. Та є неписані правила: щороку збиратися на зустріч випускників. І з’їжджаються зі всіх куточків планети (з Америки і Канади, Італії й Швейцарії, Німеччини і Польщі, Данії й Ізраїлю, Китаю і Японії) колишні учні.

4 лютого 2017 року НВК «Гімназія імені Лесі Українки – школа І ступеня» знову прийматиме дорогих гостей. А члени гуртка «Юний журналіст» (керівник Мальцева В.Ф.) поспілкувалися з тими, які у різні роки закінчили школу.

Каменєва (Дмитринська) Ірина, випускниця 1992 року

Час так летить так стрімко, що не віриться: випускний нашого класу був аж у 1992 році. Уявляєте? 25 років тому!

Ми - перші випускники тоді незвичайного закладу, що мав назву «Гімназія». А ми, учні, які навчалися ще у СШ №1, де класним керівником тоді була Капчинська Лариса Антонівна, мали за честь називатися першими гімназистами.

Хоча провчилися тут лише один рік, але все те прекрасне, що дала нам гімназія, ми пам’ятаємо й понині.

Вечори-зустрічі, конкурси, змагання, а ще цікаві уроки. І завжди поряд з нами була Матюшко Олена Георгіївна.

Ви не повірите, але якби назвати країни, куди закинула доля моїх однокласників (і, напевно, усіх випускників гімназії), то величезним класом є сама планета.

Рябініна Галя і Шпігельман Арсен (він провідний травматолог) проживають в Ізраїлі. Там же і Діна Левицька, менеджер американської фірми (у недалекому минулому – майор ізраїльської армії). У сонячній Італії – Іванова Наталія. Своє життя присвятив військовій справі Ігор Ачкасов (живе в Хмельницьку); живе в Києві кандидат наук Шевчук Павло (незабаром захищатиме докторську дисертацію). А лікар-терапевт Тинний Олексій у Тернополі, Дмитринська Юлія – менеджер «Квадре М» (м. Луцьк), щаслива сімейна пара в однокласників Бєлової Світлани і Філанчука Едуарда (вона – завідувач інформаційно-методичного центру м. Новограда-Волинського, він – військовий, сьогодні – в АТО. Перший президент гімназії Качан Вікторія – приватний нотаріус. А ось Григор’єва Ірина, Буквич Наталія, Романюк Ірина, Панасюк Володимир, Соболєв Олексій, Коржевська Наталія, Комарова Ірина, Тихончук Олексій проживають і працюють у Новограді-Волинському.

У кожного доля склалася по-різному. Але, незважаючи ні на що, ми залишаємось однокласниками: спілкуємось, ходимо в гості один до одного, а головне – зустрічаємось у своїй школі, яка дала нам путівки в життя.

17 червня 2017 року через 25 років знову зберуться наші однокласники, щоб уклонитися рідній Звягельщині, гімназії, яка носить ім’я Лесі Українки. А ще, щоб підтвердити такі слова: «І для нас, для однокласників, уся планета – цілий клас!»

Рудницька Юлія, яка сьогодні навчається у Польщі, випускниця 2016 року

- Юлю, з початку навчального року ти навчаєшся за кордоном, а точніше – у Польщі. Розкажи, будь ласка, про враження від навчання. І чи сумуєш за нашою гімназією?

Рідна школа для мене завжди була другою домівкою. Дев'ять років я ходила навчатись у гімназію і здобувала щодня нові знання. Я з гордістю можу сказати, що я – гімназистка. Улюблений клас, який став сім'єю, найкращий учительський колектив, у якому зібралися всі таланти. Їх не можна не любити. Скільки було пригод, веселих і сумних моментів, цікавих уроків… Вважаю, шкільний період - один із найважливіших у нашому житті. Саме у школі ми дорослішаємо, пізнаємо такі поняття як «дружба» і навіть «перше кохання». Скільки сліз було проллято після першої двійки і яке щастя було, коли ставили високі бали. Зараз, згадуючи всі моменти, у мене лише найприємніші спогади.
Сталось так, що вже три місяці навчаюсь у Польщі. За цей час на власні очі пізнала, як-то жити без сім'ї, а ще й в іншій країні. На власному досвіді відчула, як-то слухати лекції іноземною мовою і виконувати домашні роботи зі словником. Чи було важко? Було, звичайно, нелегко. Все нове і до всього потрібно звикнути, але я впоралась. Чи шкодую? Ні, адже дотримуюсь думки: все, що не стається з нами у житті, – все на краще. Це певний досвід, нові враження, пізнання світу і самостійного життя.
Щодо освіти, можу сказати: в Україні більше навантаження та обсяг домашніх робіт. Програма навчання відрізняється з кожного предмету по-різному. Не можу сказати, що, поїхавши в Польщу, я стала сильним математиком чи фізиком, бо то не є мій профіль, і це не залежить від системи освіти за кордоном. Особисто для мене одним із плюсів є вільна шкільна форма. Власне кажучи, завжди вважала, що здобувати знання можна у будь-якому одязі. Проте розумію думку, що «офіційний стиль - це гарно та організовано».
Де б я не була і як би не складалось моє життя далі, завжди пам'ятатиму свою гімназію. Саме тут стала такою, якою є зараз, за що безмежно вдячна нашим учителям. На канікулах приходила до свого класу і не хотіла йти, адже то моя родина і мені з ними добре. Чесно кажучи, у Польщі не відчуваю тієї дружності і атмосферності у класі, за чим я так сумую. Тут зрозуміла, хто я є і ким хочу бути. Тому дякую школі, «що Лесиним овсячена ім'ям, на всі літа й часи».

Циганенко (Петришина)Світлана, випусниця 2004 року


- Чи пам’ятаєте Ви, Світлано, свого класного керівника?

Звичайно. Класний керівник, або наша класна мама, Галина Казбеківна – найголовніша людина в нашому шкільному житті. Адже, починаючи з 5-го класу, опікувала нас своєю материнською турботою, оберігала, допомагала, ділилася своїм життєвим досвідом… Це наш наставник, радник і психолог в одній особі.


- Чому Вас навчила гімназія протягом 11 років?

Найголовніше, чому навчила мене школа, – це уміння боротися, адже в сучасному житті без цього нікуди. Особливо сильно це відчувалося в старшій школі, коли стало зрозуміло, що відступати вже нікуди, треба слідувати обраному шляху. Залишалося тільки працювати і працювати, щоб проявити себе на всі 100%. У нас виховували дух відповідального ставлення до справи, чи то домашнє завдання, чи ж серйозна олімпіада. Школа, безумовно, загартувала мій характер. А також дала мені, звичайно, високий і якісний рівень освіти. 

- А яку базу дала гімназія, щоб у вищому навчальному закладі вам було вчитися неважко?

Школа допомогла мені у здійсненні головної мети на той час - вступу до Національного авіаційного університету та успішного його закінчення. Адже заняття вели найкращі викладачі, які вірили в нас і, не шкодуючи сил, намагалися дати якнайбільше знань. Крім того, школа дала можливість реалізувати себе та бути впевненими в собі. Вона навчила долати труднощі та не зупинятися на досягнутому.


- Чи підтримуєте Ви зв”язки з однокласниками сьогодні?

Гімназія - це місце, де я знайшла дійсно справжніх друзів, підтримка яких допомогла подолати важкі моменти і впоратися з труднощами. Незважаючи на те, що від часу закінчення школи вже пройшло 13 років і ми не так часто бачимося, це - друзі на все життя, на яких я можу повністю покластися і яким можу довіряти.

- Чи хочете, щоб Ваші діти також навчалися в гімназії?

Я пишаюся тим, що саме в гімназії пройшли мої шкільні роки, а тому не побоюся сказати: упевнена, що хочу щоб і мої діти навчались в цій школі. Ми -майбутнє нашої країни, і якщо в кожній школі буде виховуватися таке ставлення до справи, то це майбутнє стане справді світлим.
Трохи сумно, що цей час - шкільні роки - більше не повернути. Але саме ці роки будуть живити нашу душу все життя, давати прагнення, бажання і сили ставити перед собою сміливі цілі і успішно їх досягати.

Розмову вела Голуб ВеронікаЯковенко (Конончук) Ярослава, випускниця 1998 року

1.В якому році Ви закінчили гімназію і в якому почали працювати?

Закінчила школу я в 1998 році, а почала працювати в 2001

2. Хто із учителів справив на Вас яскраве враження ?

У першу чергу це мій класний керівник – Лісова Марія Семенівна. Учитель-друг, учитель-порадник, вчитель-мама.

Прогресивна і вимоглива Осадчук Г.Г, терплячий Чернецький Ю.Л та неповторні уроки Іванченко С.В

А якою була наша адміністрація на чолі з директором Павловською С.М! Її заступники Конончук Л.І, Опанасюк Н.М, Капчинська Л.А плекали в нас справжніх гімназистів, справжню еліту.

3. Яке враження залишилось від гімназії. Чи подобалось навчатись тут?

Навчання подобалось однозначно. На той час це була школа нового типу. Було багато нових уроків, таких як валеологія, етика та етикет, мистецтвознавство.

Не можу сказати, що я була дівчинкою, яка вивчала все “від А до Я ”. Вчилася, але й вміла відпочивати.

4. Чи підтримуєте зв’язки з однокласниками?

Так, підтримую. У нас був дружний клас (18 дівчат і лише 3 хлопці). Ми були креативними, вміли розважатись, нам завжди було весело. Зараз усі роз’їхалися – здається, мої однокласники є у всіх частинах світу. Але ми все одно продовжуємо спілкуватись.

5. Чому обрали професію вчителя? І чи не шкодуєте про свій вибір?

Покликання бути вчителем зародилося ще в дитинстві. Дивлячись на свою маму, яка була вчителем, хотіла також сіяти вічне й добре дітям. Зрозуміла, що це моє.

Працюю у своїй улюбленій гімназії і сьогодні, викладаю англійську мову, є класним керівником 10-го класу. Їх люблю, їх навчаю, з ними креативлю.

6. Можливо, щось хотіли б повернути чи змінити в сучасній гімназії?

Сьогоднішні гімназисти суттєво відрізняються від нас, хоча завзяття їм також не бракує. Що хотілося б змінити? Мабуть, нічого, просто побажати з гідністю нести оте “semper tiro у життя”.

Спілкувалася Білошицька Альона і Кайданюк Аліна

Мельніков Сергій, випускник 2014 року

-Вже пройшло 3 роки після випуску. Який день зі шкільного життя найбільше запам’ятався? Адже знаємо, що Валентині Федорівні запам’яталось найбільше те, як ви під її будинком написали: «Валентино Федорівно, ми вас любимо»

-Було таке. Після випуску ми біля школи написали «Випуск 2014 », і в нас лишилася фарба. Я запропонував написати щось Федорівні під вікном. Пішли. Червоною фарбою почали писати «Валентино Федорівно ми вас..», і далі фарба почала закінчуватись. Ну і ми намалювали сердечко. Почали телефонувати. Валентина Федорівна виглянула, дуже зраділа.

-Ти був активним учасником шкільного позакласного життя. На Новий рік завжди крутив музику?

-Перед тим у 2013 році я був Миколаєм і Дідом Морозом. А в 2014 просто займався музикою.

-Завичай хлопці сором’язливі у цьому плані(артистичному). А от що спонукало тебе грати на сцені? Чи ти не соромився?

-Не знаю…Просто було цікаво. Ще додавало сміливості те, що 10 років відтанцював у «Грації», тому до сцени звик.

-Учителі і класний керівник підтримували такі захопення?

-Федорівна була «за». Але іноді вчителі сварилися, бо не всім подобалося, те що пропускаю уроки. Більшість учителів відпускали. Іноді навіть їм потрібна була моя допомога, наприклад, проектор поставити. Тобто вони відпускали, а я потім допомагав у разі потреби.

-Після закінчення школи ти часто спілкуєшся з однокласниками і з вчителями?

-З однокласниками не дуже часто.

-Зустрічаєтесь? Бачитесь?

-Зустрічався з тими, з ким я спілкувався і дружив у класі. Так і сплікуюся. На жаль, за три роки разом класом не збиралися.

-А з Валентиною Федорівною?

-Буває таке ,що приносим тортик ,чаю вип’ємо з деякими однокласниками.

-Що для майбутнього ти зачерпув зі школи? Можливо, школа дала якісь уроки життєві?

-У принципі - навчальна база перш за все. Наша школа готує того, хто дійсно хоче вчитися. Вона готує до університету серйозно. Наприклад, Федорівна мене добре «штурмувала» українською мовою, то я і здав її на 19 2бали.Історію так само. Микола Миколайович - чудовий викладач. І зараз усім говорю, що хто хоче здавати ЗНО з історії, щоб йшли до Миколи Миколайовича. Дуже цікаво викладає.

-Взагалі, як ти ставився до навчання? Відповідально? Чи не дуже?

-У школі, я не скажу, що був заучкою, але вчився добре. Якби хотів, мав би і медаль. Навчання давалося легко.

-Можливо, у тебе є побажання щодо покращання позашкільного життя в нашій школі?

-Хотілося б більше активності. Звичайно, хотілося б, щоб були музичні інструменти .Щоб діти могли пограти. Також більше технічної бази. Більше дослідів на уроках.

-Розкажи про своє студентське життя. В яких заходах ти береш участь? Які заходи проводяться? Саме, яка різниця між навчаняням у ВНЗ і школі?

-В університеті вони більше глобальні. До цього інший підхід. У школі більш домашня атмосфера, тут всі свої. А у ВНЗ все більш серйозно.

-В яких заходах береш участь?

-Різне було. У КВК, у театралізованих постановках. Було таке, що грав декілька ролей одночасно. Були Шевченківські вечори (грав Щевченка). Багато чого цікавого. Також є музичний гурт. Я зібрав хлопців. Граю на бас-гітарі.

- У твоїй сім’ї батько військовий?

-Так, був у АТО.Я тоді в цей період закінчував школу.

-Переживання не відволікали від навчння, підготовки до ЗНО?

-Відволікали і серйозно. Бо це був час вступу до університету. Було дуже важко. Переживав за тата. Найстрашніше - це коли не має ніякого зв’язку. І ти не знаєш про що думати.

-Чи варто проводити з учнями розмови про це. Можливо, запрошувати воїнів АТО?

-Обов’язково треба. Навіть не стільки про саму війну(бо це дуже страшно),а про те, що потрібно любити свою землю. Потрібно з дитинства пояснювати дітям, що ми самі створюємо свою країну. Воїнів потрібно запрошувати обов’язково. Хоча я по своєму батьку знаю ,що він не любить про війну говорити. Він не згадує, не даває інтерв’ю ніколи. Бо про це дуже важко згадувати і переживати.

-От цікаво, тебе не забирають в армію?

-Взагалі я навчаюся паралельно в Львівській академії сухопутних військ, скоро отримаю звання лейтенанта ,потім можу іти служити. Якщо треба буде, я піду, не буду тікати. Хоча сподіваюся, що до того не дійде.

-Чи можеш себе назвати справжнім патріотом?

-Якщо чесно, то я навіть після закінчення школи прагнув вступати до військового училища. У мене ж і тато, і дід - полковники. Мені це подобалося. Але батько категорично заборонив. Я не став іти проти його волі. Але зараз учуся. Взагалі, людина, яка чогось хоче, може досягнути цього, паралельно займаючись і тим, і тим.

-Дуже дякую за те, що знайшов час і завітав до нашої школи. Приходь частіше-Гімназія завжди рада вітати своїх випускників

Аліна Горбаткова, випускниця 2002 року

- Аліно Анатоліївно, чи сумуєте ви за шкільними роками?

- Ні, не сумую.

- В якому році ви випустились?

- Якби ж я знала… Мабуть, у 2002 році.

- Хто був вашим класним керівником?

- Мальцева Валентина Федорівна.

- Що дала вам гімназія?

- Гімназія дала мені впевненість в житті та змогу реалізувати свій потенціал.

- Які предмети вам легко давалися?

- Мабуть, фізкультура, українська література та українська мова. Загалом усі гуманітарні предмети. Фізика та математика мені не подобалися.

- Щоб ви хотіли змінити в гімназії?

- Я не знаю, щоб я хотіла змінити. Життя йде, і все змінюється. Змінюються підходи до навчання дітей. Можливо, я б зробила їх більш сучасними, брала б до уваги інтереси дітей. Я як мама можу стверджувати, що нові підходи кращі для виховання та навчання дітей.

- Який учитель запам’ятався вам найбільше?

- Мені запам’яталась учителька фізики – Марія Митрофанівна. На фізиці вона нас дисциплінувала та була суворою. Саме за рахунок дисципліни я вчила фізику.

- Чи хотіли б ви, щоб ваші діти навчалися в гімназії?

- Напевно, ні. Тому, що я живу в іншому місті. Тут є більше перспектив для їх розвитку.

- Чи підтримуєте ви стосунки з однокласниками?

- Так, з деякими підтримую. Але я рада бачитися з ними всіма, навіть з тими, з якими не спілкуюся.

Розмовляли Павлюк Анастасія , Юлія Бацеко (10 – А)

Олександр Широкопояс, випускник 2009 року

- Чи подобалося Вам навчатися в гімназії?

- Так, навчання в гімназії було для мене чудовим, мені подобалося там навчатися. У гімназії навчають високоосвічені вчителі, які дають хороші знання для дітей.

- Чи допомогло навчання в гімназії в майбутньому?

- За ці роки, коли я навчався в школі, багато чого навчився і запам’ ятав. Охоче використовую ці знання сьогодні.

- Яке враження залишилося від навчання в гімназії?

- Позитивне, так як я і навчався добре і завжди брав участь у житті школи.

- Хто з учителів справив на Вас найкраще враження?

- Я вдячний усім учителям, вони всі найкращі для мене. Тому хочу сказати їм велике «Дякую».

- Щоб Ви хотіли змінити в гімназії?

- Хотілося б, щоб керівництво школи більше контактувало з керівництвом міста, щоб було більше фінансування на школу, а це дало змогу забезпечити школу усім новим.

-Чи підтримуєте Ви зв'язок з однокласниками?

- Так, але не з всіма.

Інтерв'ю Лукавської Валерії

Ірина Стародуб, випускниця 2016 року

-Доброго дня. Можна задати тобі декілька запитань?

-Привіт. Звичайно, можна.

- Ти вже студентка, які враження залишилися від школи? Які найяскравіші спогади?

- Насправді, я дуже сумую за школою, вчителями, однокласниками і просто за цією дружною шумною атмосферою (адже в університеті все по-іншому : тебе оточує багато незнайомих людей, заклопотаних студентів та викладачів, тому ти і сам почуваєш себе не так спокійно). А ось у школі з цим ніколи не було проблем: можна було покластися на так звану допомогу залу, тобто простішими словами - списати в однокласників, учителі що вкладали нерви і сили, стали дуже рідними і завжди йшли назустріч, допомагали, іноді сварили, але дуже любили всіх нас.

Як на мене, то найяскравішим відбитком шкільного життя залишаться перерви. Здавалося б, це час для відпочинку і підготовки до наступного уроку , проте насправді на перервах ( особливо в моєму класі) одного дня можна було знімати мексиканський серіал (інтриги та любовні історії) , наступного- бойовик (де всі актори-супермени), а кінець кінцем всі наші шкільні перерви оберталися комедією, що варта нагородження "Оскар"

-Однокласники-наша шкільна сім'я. Чи зараз ти спілкуєшся зі своїми однокласниками? Як часто бачитесь?

- На жаль, бачимося не часто (різні вузи і навіть різні міста), проте спілкування підтримуємо. Раз у тиждень регулярно оживає наша бесіда «В контакті» (ще з колишньою назвою "11-А" ). Так завжди.. Хтось один згадає про жарти на уроці, смішні фрази вчителів - і всі ми знову перетворюємося на безтурботних, вічно позитивних школярів-гімназистів. Так, ми справді сім'я... Така собі "шкільна сім'я", життя якої є дуже дивним, інколи важким, але таким рідним і незабутнім .

- Порівняно зі школою, чи є навчання у ВНЗ важчим? Чи хотілося б повернутися назад у цю атмосферу шкільної безтурботності?

- Навчання у ВНЗ є дуже цікавим, але і нелегким водночас. Якщо порівнювати зі школою, то важче в тому плані, що немає класного керівника чи вчителя, який "дасть пенька" і заставить учитися... У виші ти-архітектор своєї долі . Гімназія назавжди залишиться в моєму серці, тому я буду хотітиму повертатися сюди знову і знову.

-На твою думку, чи є щось у гімназії, що варто змінити для покращання шкільного життя? Можливо, більше позакласних заходів? Чи щось саме в освітньому осередку?

- Можливо, я б дійсно пожвавила позакласну роботу, адже шкільне життя-це не тільки книжки, зошити, парта, дошка і крейда... Школа повинна стати місцем для творчості, розвитку в різних культурних сферах, щоб потім можна було згадати теплі вечори з вчителями, «міс та містер», розважальні конкурси та виставки.

- І останнє запитання: чи хотіла б ти зараз повернутся в рідну школу і прожити хоча б день насиченим шкільним життям?

- Повернутися в школу, звичайно, хочу! Більше скажу, я навіть заздрю всім тим, хто зараз навчається, живе цим безтурботним, завжди цікавим і неперевершеним шкільним життям. Бо (без єдиного сумніву) гімназія- це другий дім, де панують гармонія, щастя і знання.

Спілкувалася Тетяна Корнійчук

Диняк Олена, випускниця 2013 року

¾ Добридень, Олено. Чи часто ти згадуєш шкільні дні?

¾ Добридень, дівчата. Насамперед хочу сказати, що моя майбутня професія безпосередньо пов’язана зі школою. Я хочу стати вчителем початкових класів. Звичайно, бувають ситуації в університеті, коли я згадую рідну школу. На заняттях ми постійно вивчаємо про правила поведінки, про правильне виховання дітей у початкових класах. Особисто я завжди згадую, як кожен учитель діяв у тій чи в іншій ситуації і наводжу приклади поведінки своїх однокласників.

¾ Що тобі найбільше запам’яталося в останні роки навчання?

¾ Найцікавішим було проведення різних концертів для рідних учителів. Ми з однокласниками були дуже згуртованим і дружелюбним класом. Тому намагалися проводити якомога більше часу разом: ходили на пікніки, зустрічали свята. Та й випуск ми хотіли зробити такий, який запам’ятався б усім. Думаю, нам це вдалося.

¾ Чи підримуєш ти звязок із своїми однокласниками?

¾ На жаль, я спілкуюся не з усіма, тому що ми пороз’їжджалися по різних містах, деякі виїхали за кордон. Але найтісніше я підтримую зв’язок із трьома однокласницями, одна з яких виїхала до Америки на постійне місце проживання. Та це не заважає продовжувати наше спілкування.

¾ Чи хотіла б ти повернутися до школи?

¾ Звичайно, б хотіла, але вже в ролі вчителя. Моєю метою є стати таким же гарним і мудрим наставником для молодших школярів, як і моя перша вчителька Віра Миколаївна Ляутова.

¾ Що ти хочеш побажати школі?

¾ Я бажаю, щоб наша школа досягала найвищих вершин, адже успіх одного вчителя чи учня – це успіх усієї школи.

Підготували учні 10-А класу: Диняк Анна, Сукач Вікторія

Комов Микола, випускник 2013року

— Миколо, що дала тобі гімназія?

— Перш за все, гімназія дає вміння та бажання навчатись, дізнаватись завжди щось нове та не зупинятися ні на мить на досягнутому. Навчання в університеті не здається важким після років у гімназії.

— Що найбільше сподобалось у школі?

— Однозначно, відмінний вчительський колектив. Кожен з них - чудовий фахівець та майстер своєї справи.

— Чи віддав би своїх дітей навчатись у гімназію?

— Звичайно, що так. У цій школі є всі умови для розвитку особистості, що надзвичайно важливо в ХХІ столітті.

— Чи підтримуєш зв’язки з однокласниками?

— Так, з деякими досі спілкуємось та зустрічаємось іноді, щоб провести цікаві вечори за різноманітними бесідами. Чудово мати таких людей, як мої однокласники, адже вони завжди надихають на нові звершення.

- Хто найбільше сподобався з учителів?

- Добре пам’ятаю уроки Леоніда Яковича. Адже в класі завжди була привітна атмосфера, яка спонукала до навчання. А наш учитель англійської мови Тетяна Анатоліївна дала потужні знання з іноземної мови, за що їй щиро вдячний.

Спілкувався Комов Олександр

Опанасюк Дмитро, випускник 2013 року

-Чи легко вчитися в університеті?

-Ті знання ,які отримав у школі, дають можливість бути впевненим у подальшому навчанні. Мені легко було навчатися на першому курсі у вищому навчальному закладі, тому що більшість предметів схожі. Наприклад, Історія України на першому курсі вивчається майже так, як у школі.

-Які враження від навчання в гімназії?

-У мене залишилися лише найяскравіші спогади. Гімназія надала мені чудовий старт у подальшому навчанні! Я зовсім не шкодую, що здобував знання саме в цій школі.

-Хто був класним керівником, першим учителем?

-У початковій школі мене навчала Розбицька Галина Андріївна, яка змалку прищепила любов і до школи і до навчання. З 5 по 9 клас класним керівником була Юрченко Олена Михайлівна, з якою ми залюбки займалися культмасовою діяльністю. А з 10 класу - Коптійчук Олена Петрівна, яка не тільки навчала ,а й допомагала в різних негараздах. Я їй щиро дякую за все і бажаю здоров'я та довгих щасливих літ. Закінчив школу в 2013 році.

-Які предмети легко давалися?

-Найбільше любив історія України та правознавство. Дуже дякую Журі Миколі Миколайовичу за прекрасне викладення цих предметів: без його допомого в мене, напевно, нічого б не вийшло.

-Що слід було б змінити в гімназії?

-Я вважаю, що в цій чудовій школі нічого не потрібно змінювати. Тому, що в гімназії викладають чудові вчителі, які прекрасно навчають дітей і досконало знають свої предмети. Надіюсь, що так буде завжди.

- Чи підтримуєте зв'язки з однокласниками?

-Звісно, так. Я дякую долі, що звела з цими людьми, які і сьогодні мене підтримують. Я навіки вдячний гімназії.

Спілкувався Опанасюк Василь

Канюка Максим, випускник 2010 року

-Доброго дня, Максиме !Чи можеш відповісти на декілька запитань?

-Доброго дня, звичайно, можу!

-Як давно закінчив школу?

-Я закінчив школу 7 років тому.

-Який предмет був улюбленим?

-У школі мені найбільше подобалась історія.

-А що найбільше не подобалось у школі?

- Найбільше мені не подобалась велика кількість домашнього завдання.

-Чи сумуєш ти за школою?

-Так, сумую, особливо, коли згадую, як проходили шкільні дні.

-Чи хотів би ти повернутися до школи?

-Так, хотів би. Шкільне життя –це незабутній період.

-Чи пишаєшся тим, що ти гімназист?

-Пишаюсь. На мою думку, це найкраща школа в місті.

-Що тобі дала гімназія для теперішнього життя?

-Гімназія дала найголовніше -це знання!

- Дякую

Канюка Богдана

Шостак Алла, випускниця 2007 року

-Хто був твоїм класним керівником?

-В останні роки навчання моїм класним керівником була Габелко Олександра Євгенівна.

-Чи спілкуєшся ти з своїми однокласниками?

-Так, з деякими досі спілкуюся.

-Чи сумуєш ти за шкільними роками?

-Так, трохи сумую.

-Чому ?

-Тому, що хотілося б повернути час назад і не допустити ніяких помилок.

-Ти хочеш, щоб твої діти навчались у гімназії?

-Так, бо я довіряю тим викладачам, які навчали мене і впевнена, що вони дадуть моїм дітям гарні знання.

-Що дала тобі гімназія?

-Гімназія загартувала мене, дала путівку в доросле життя, допомогла знайти своє призначення . Саме школа надихнула мене почати займатися музикою. І тому я щаслива ,що сьогодні працюю в рідній школі.

-Хто з викладачів був твоїм найулюбленішим?

-У першу чергу, це моя перша вчителька - Алексійчук Світлана Василівна.

Але всі вчителі гімназії є професіоналами, тому достойні найбільшої шани.

Спілкувався Шостак Віктор

.

Кiлькiсть переглядiв: 4338

Коментарi

Новини

Опитування

Хто відвідував наш сайт?

Календар

Попередня Червень 2022 Наступна
ПВСЧПСН
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930